.RU

Березне́ві статті́ - 1.Історія та історична наука. Предмет вивчення історії


^ Березне́ві статті́ 

1654

 р

— угода між російським царс урядом і укр коз старшиною, комплекс документів, які регламентували політ, правове, фінанс і війск становище України після Переяславської ради. -Україна зберігала свої війск-адмініст органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, я невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи Укр. Укрзберігала свої збройні сили — 60-тис коз війск.. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала сепаратне Андрусівське перемир\'я з Річчю Посполитою. Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Московією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Московії чи їх возз'єднання.
Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем
Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли; у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;
Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч

83.Договори українських гетьманів другої половини ХVІІ ст. (Гадяцький трактат 1658 р., Переяславські статті 1659 р., Батуринські статті 1664 р., Московські статті 1665 р., Глухівські статті 1669 р., Конотопські статті 1672 р., Коломацькі статті 1687 р.).


1. Га́дяцький до́говір (також трапляється застаріле іменування «Гадяцькі статті»; пол. ugoda hadziacka) — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення. Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією.
Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. В грудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку ліга зазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цього настала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацьких полків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українських земель кримськими татарами. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи у відносинах із царем.
Після смерті Богдана Хмельницького влітку 1657 року у царя Олексія Михайловича та його оточення визрів план ревізії переяславських домовленостей 1654 р. Ним передбачалося обмеження зовнішніх відносин гетьмана, збільшення кількості військових російських залог в українських містах.
Новий гетьман Іван Виговський ці умови відкинув і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією. Незадоволені цією угодою наприкінці року підіймають повстання за мовчазною згодою російських воєвод, які перебували в Україні. Воно охопило Запоріжжя та південні полки Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги проти повстанців гетьман почав шукати інші варіанти. Кримське Ханство з 1654 року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Польщею. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич і П. Тетеря, а польську Станіслав-Казимір Бенєвський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.
2. Батуринські статті — п'ять умов, що їх уклав 17 листопада 1663 року гетьман гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький з представниками російського уряду Башмаковим і Фроловим як додаток до основних Переяславських статей 1659 року.
Батуринські статті підтверджували Березневі статті 1654 року, але містили додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась:
утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;
повертати до Росії втікачів;
упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;
заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;
вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.
Після тривалих дискусій уряд Брюховецького був змушений погодитися з умовами Москви.
У 1665 році Батуринські статті були замінені Московськими статтями 1665 року.
БАТУРИНСЬКІ СТАТТІ, ПОСТАНОВЛЕНІ ІЗ ГЕТЬМАНОМ ІВАНОМ БРЮХОВЕЦЬКИМ 1666 року.
3. Московські статті 1665 року — міждержавний договір, підписаний у Москві 11(21) жовнтя 1665 року, за іншими даними, 12(22) жовтня між гетьманом Іваном Брюховецьким, котрий у вересні прибув з великим почтом до Москви, і московським урядом. Московські статті значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження. Кількість московських військ в Україні збільшувалась до 12 тис., причому український уряд зобов'язувався постачати їм власним коштом харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. В обмін на ці поступки Брюховецький отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією.
Московські статті забороняли використання в Гетьманщині знецінених мідних грошей, які випускалися урядом Олексія Михайловича за примусовим курсом срібних, а також повідомляли про повернення королівських грамот на магдебурзьке право українським містам (забрані раніше за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та іншим містам.
Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства і стали головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького.
4. Глу́хівські статті́ 1669 — договір, підписаний 16 березня 1669 у м. Глухові між гетьманом Лівобережної України Дем'яном Многогрішним і московським урядом.
Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка і позиція Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 р. і піти на поступки при укладанні Глухівських статей. Складалися з 27 пунктів. Договір декларував права України на основі Березневих статей 1654 р.. За Глухівськими статями:
московські воєводи залишились лише в п'ятьох містах — Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації.
Козацький реєстр встановлювався в розмірі 30 тис. чоловік.
Гетьман мав право утримувати 1 тис. чол. найманого війська.
Податки збирались винятково козацькою старшиною.
Одночасно гетьману заборонялось вступати в зносини з іноземними державами.
Значно обмежувався перехід селян у козацтво.
Глухівські статті в цілому були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом.
5. Коното́пські статті́ (17 червня 1672) — договір між Військом Запорозьким і Московським царством, підписаний у Козачій Діброві поблизу Конотопа (тепер Сумська область, Україна). Договір визначав юридично-правовий статус козацької Гетьманщини у складі Московської держави.
Короткі відомості
Після обрання на загальній козацькій раді гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича, 17 червня 1672 між гетьманським урядом і царською адміністрацією було укладено Конотопські статті. Вони проголошували основні принципи міждержавних відносин між Гетьманщиною та Московським царством. При підписанні статей було присутнє московське посольство на чолі з Григорієм Ромодановським, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович, генеральна і полкова сташина Війська Запорозького, 4 тисячі козацького війська і делегація ніжинських міщан.
Конотопські статті були укладені на основі Глухівських статей 1669 року. До нового договору додавалося 10 статей, які обмежували автономію Війська Запорозького.
Статті урізали політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі зовнішньої політики. Новообраному гетьману заборонялось без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком. Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками польського уряду у Москві в справах, які стосувалися Війська Запорізького. Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу Петру Дорошенку в його боротьбі проти Речі Посполитої.
За Конотопськими статтями гетьманська виконавча вертикаль була ослаблена. Козацька старшина отримала вигоду. Гетьман не мав права позбавити старшину урядів і посад або покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.
Скасувавши компанійські полки як реальну військову силу, на яку міг опертися гетьман, Конотопські статті створили передумови для посилення впливів московського уряду на Гетьманщині.
6. Коломацькі статті — міждержавний договір, укладений 25 липня 1687 на річці Коломак (тепер це Коломацький район Харківської області) між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. Договір складався з 22 пунктів (статей). В основу Коломацьких статей було покладено попередні українсько-московські договори, затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича. Коломацькі статті, в основному, повторювали з деякими змінами текст Глухівських статей 1669 року та містили кілька нових пунктів.
Статті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Однак, деякі зміни попередніх гетьманських статей і нові пункти (18-22) значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців.
У 19-й статті перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українського народу за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом та інших можливих дій. Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху обмеження державних прав Гетьманщини.

^ 84.П. Шевальє «Історія війни козаків проти Польщі».


“Історія війни козаків проти Польщі” П’єра Шевальє, XVII ст., про Визвольну війну українського народу.
Шевальє - Французький військовий діяч і дипломат, займався вербуванням козаків на французьку службу.
Шевальє цілком правильно визначив українців як окремий народ у його тогочасних етнічних межах, називав його за усталеною на Заході традицією русами(les Russes) або русинами (les Russiens), це ніякою мірою не вело до ототожнення цього народу з росіянами, яких він називає московитами. Для нього козаки — це тільки військо, а не народ, але військо народного, власне селянського походження.

Достовірність:



Tвердження Шевальє про те, що російський цар не одразу став активно допомагати українському народу в його визвольній війні, бо він боявся, що пожежа селянського антифеодального повстання перекинеться і на Росію – невдоволення працею з боку Росії.

він не міг по-справжньому прихильно ставитись до боротьби українських селян, міщан і козацтва за своє соціальне і національне визволення. В основному його симпатії були на боці шляхетсько-королівської Польщі.

^ Цінність (значення):

кілька видань, що витримала ця книга за короткий час у XVII ст., свідчить про великий інтерес громадськості західноєвропейських країн до визвольної війни українського народу. Велике міжнародне значення визвольної війни українського народу полягало перш за все в її серйозному безпосередньому впливі на зовнішню політику урядів Росії, Франції, Польщі, Англії, Швеції кінця 40-х — початку 50-х років XVII ст., воно проявилося і в тому, що передові кола різних країн з інтересом вивчали її досвід по літературним, хай не досить досконалим, джерелом того часу.

85. Ж.-Б. Шерер «Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України або Малоросії». Том 2. Короткий виклад історії козацьких гетьманів і найвизначніших подій, що сталися в Україні.


1788 — «Аннали Малоросії, або Історія запорозьких і українських козаків» - перший західноєвропейський твір, цілком присвячений історії України.

^ Жан-Бенуа́ Ше́рер

 — німецький і французький історик, географ, економіст.
Зі симпатією ставився до українців, прославляв його волелюбність, відзначав заслуги українського козацтва в захисті європейської цивілізації від руйнівних нападів кочівників.

У творі

:
- відбилися особисте зацікавлення автора долею нашого народу,
- прагнення Заходу осмислити Україну, шляхи її історичного розвитку та її взаємини з трьома суміжними державами —
Річчю Посполитою, Московським царством і Оттоманською Портою.
- захоплення героїчною епопеєю боротьби козаків за волю.
- постаті Богдана Хмельницького, Павла Полуботка та інших українських патріотів ( Шерер беззастережно схвалює їхні дії).
- помітне схиляння автора перед Росією (зумовлено перебуванням праці в Петербурзі та бажанням об’єктивно оцінити події).
уявлення про Україну, поширені в сучасній Західній Європі, закорінюються ще в минулому та позаминулому століттях.

Достовірність:

Об’єктивній оцінці подій історії України свого часу дуже зашкодив своєрідний культ Катерини II, поширення якого у Європі вміло скеровувалося з Петербурга цілеспрямованими вигадками та підкупами впливових осіб. Фальсифікація історії українського народу, в якій герої іменувалися зрадниками, а зрадники — героями і найвищим благом для українців проголошувалася втрата незалежності. Поступово й саме ім’я України стало виводитися з обігу, заступлене спочатку «Малоросією», а згодом і «Південно-Західною Росією», що призвело  до неймовірної плутанини в уявленнях європейців про нашу країну.
«Літопис Малоросії» писався в роки найбільшого поширення в Західній Європі культу Катерини 

необ’єктивність

.
Часом серед відомостей про Україну, що їх наводить автор, натрапляємо на зовсім фантастичні: історії про походження козаків нібито від хозар, розповіді про якусь таємничу смертельну хворобу, начебто поширену саме в Україні, та деяких інших місць твору.

Цінність

: дає змогу побачити Україну очима європейців, відношення іноземців до подій, що відбувались на Україні. Праця ознайомила Зх. Європу з Україною.

^ 86. Щоденник Павла Алепського (Халебського).


Насамперед кілька слів про автора. П. Халебський — архідиякон, мандрівник, письменник, син Антіохійського патріарха Макарія, який разом з батьком взяв участь у подорожі з Дамаска до Московського царства, під час якої в 1654-1656 рр. двічі побував в Україні. Подорожуючи, вів щоденник, який містить цінний матеріал про тогочасне політичне становище України, культуру, звичаї, побут українського народу. Особливу увагу приділив церковно-релігійному життю в Україні. Найчастіше посилаються на той фрагмент подорожнього щоденника П. Халебського, в якому йдеться про стан освіти в Україні середини XVIІ ст. у своєму описі дає багато характерних, визначальних, навіть глибоко концептуальних оцінок. Значний інтерес становлять ті сторінки подорожнього щоденника, де йдеться про військове мистецтво українських козаків, зокрема їх уміння вести боротьбу з поляками й татарами під прикриттям табору. Автор дошукується причин національно-визвольної війни під проводом гетьмана Б. Хмельницького. Доволі детально описує господарське життя українців.

^ 87. Історія Русів.


твір української національно-політичної думки кінця XVIII — початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів ще до 1769 року. Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1825 році. Цей твір добре знали кирило-мефодіївці, і насамперед, Тарас Шевченко. Вперше видана Осипом Бодянським в Москві в 1846 році в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремим виданням. Багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України. З огляду на цензуру, багато своїх власних думок автор ховає між рядками або приписує їх неіснуючим історичним особам минулого.

^ 88. Руська правда (Павло Пестель)


програмний документ Південного товариства декабристів, створений Павлом Пестелем. Як і «Конституція» Микити Муравйова, — важливе джерело для дослідження політичних поглядів декабристів і самого декабристського руху; ідейний пам'ятник революційної організації, політичного і революційного минулого першої чверті 19 сторіччя. Своєму проекту «Руська правда» Пестель дав назву на честь стародавнього законодавчого пам'ятника Київської Русі в 1824 році до цього часу проект не мав назви. Конституційний проект Пестеля був результатом тривалої та наполегливої праці. Робота над проектом тривала впродовж десяти років. Пестель зібрав велику бібліотеку політичної літератури, його проект свідчить, що він був обізнаний щодо розвитку світової політичної думки другої половини 18 — початку 19 сторіч. Конституційний проект Пестеля неодноразово обговорювався на засіданнях Південного товариства і до безпосередньої праці над текстом залучались окремі його члени. Юшневський Олексій Петрович на слідстві зізнався що він виправляв стиль «Руської Правди», одну з глав було доручено написати Муравйову-Апостолу Сергію Івановичу. На Київському з'їзді 1823 року основні положення проекту були обговорені та одностайно затверджені керівниками Південного товариства. В «Руській правді» планувалось створити 10 розділів: про межі держави;про різні племена, що населяють Російську імперію;про стан суспільства; про народ і відношення його до політичного і суспільного устрою, пропонованого проектом;про народе і громадянський стані;про Верховное правління;про місцеву владу;про влаштування безпеки в державі;про правительство та добробуту державі;наказ для створення зводу законів в державі. Написані та остаточно відредаговані тільки два перших розділи і більша частина третього, четвертий і п'ятий були написані на чернетці. Останні п'ять розділів зовсім не написані, збереглися тільки підготовчі матеріали. Знищення абсолютизму і відміна кріпацтва — основні питання політичної ідеології декабристів.
1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.