.RU

50. Економічні умови винекненя і суть кейнсіанства - 1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень"

50. Економічні умови винекненя і суть кейнсіанства.



До 30их років 20ст панувала думка що за допомогою вільного цінутвореня економіка автоматично прямує до рівноваги (попит = пропозиції) але згодом ця теорія вичерпала себе, яскравим прикладом цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. На рубежі 20ст монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства, вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробнитва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими. Економічна криза 1929-33рр продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Перші кроки були зроблені у США у “новому курсі” Рузвельта. На перших порах втручання в економічне життя пояснювалося практичними міркуваням без відповідної теоретичної бази. У 1936 англ економіст Кейнс видав книгу “Загальна теорія зайнятості, процента, грошей”, цим самим створивши теоретичну базу нового напряму котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на мікрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.

52.Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса.



Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили та капіталу. По-перше, він поставив під сумнів існування за умов монополіс­тичного капіталізму (до речі, сам Кейнс не вживав цього словоспо­лучення, але саме його мав на увазі) вільного руху цін у напрямі зниження. Досвід показував, що ціни залишаються незмінними на­віть за умов зниження зарплати та спаду виробництва. По-друге, Кейнс показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є певна межа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу не передаван­ню своїх заощаджень у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі різних непередбачених ускладнень. По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв'язку з наявністю сильних профспілок, що за­хищають економічні інтереси робітничого класу. Таким чином, Кейнс намагався показати, що механізм автомати­чного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія, є утопією. Цілісну картину економічної системи відповідно до кейнсіансь-кої теорії можна подати за такою схемою. Сукупний попит стано­вить суму витрат суспільства на споживання та очікуваних витрат суспільства на інвестиції. Існує тільки один, стверджує Кейнс, рі­вень національного доходу, за якого сукупні витрати суспільства (сукупний попит) дорівнюють національному продукту (сукупній пропорції). Це і є шуканий рівень рівноваги національного доходу. Економічна система

не

зможе досягти рівноваги за будь-якого іншого рівня національного доходу, оскільки в цьому разі плани покупців не будуть відповідати діям виробників. Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макро-економічної динаміки зумовлюється багатьма суттєвими моментами: по-перше, це макроекономічний метод дослідження; по-друге, він висуває на перший план проблеми реалізації, або «ефективного попиту», яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу; по-третє, його теорії національного доходу в цілому та мульти­плікатора органічно увійшли в післякейнсіанські теорії економічно­го зростання; по-четверте, він поєднав економічну теорію та економічну полі­тику в одне ціле, що покликане сприяти підтримуванню життєдія­льності капіталістичної системи господарства.

Кейнсіанська теорія та економічна політика.



Кейнсіанство як напрямок економічної думки відіграло важливу роль у розвитку західної економічної теорії. Воно зробило спробу відповісти на ряд важливих питань, що виникли у зв'язку з кризою в 30-х рр. Кейнс указав на ряд слабких сторін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши увагу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнорувалися економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції у розвитку капіталізму та обгрунтував необхідність участі держави в економічному житті. Концепція Кейнса справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії та економічної політики. Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи капіталістичних країн. Особливо це сто­сується теорії національного доходу, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макроекономіки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання еко­номіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регу­лювання. Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та прак­тиці США багато за­ходів, які проводилися у період «Нового курсу» було прямо «запо­зичено» в Кейнса: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об'єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо.Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х рр., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Провідним напрямком економічної думки Німеччини став своєрідний синтез неолібералізму з кейнсіанством, з явно вираженим визнан-| ням необхідності державного регулювання економіки. Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора — Великобританії. Але на межі 70—80-х рр. кейнсіанська теорія і концепція держа­вного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Гли­бока світова криза 1974—1975 рр. показала слабкість і уразливість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кризу пережила концепція «держави добробуту», що базується на соціальних пріоритетах і спирається на значний сектор державного підприємництва, на пряме регламентування багатьох сфер приватного підприємництва і пере­розподіл доходів на користь держави. Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонічних тем­пів розвитку, в багатьох випадках не мали успіху. Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція еконо­мічної політики втратило колишню панівну роль і перебуває в опо­зиції до поширеної скрізь консервативної ортодоксії. Але воно жи­ве, модернізується, розвивається. Кейнсіанська школа створила систему категорій та взаємозв'язків, що без них сьогодні навряд чи можна уявити економічну теорію і економічну політику Заходу.

53 Неокейнсіанстао. С.Харріс. Е.Хансен.



У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету

Е.Хансен

та

С. Харріс. Елвін Хансен

(1887—1976) вів у Гарвард­ському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США. Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського пе­ріоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем чі­льне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у «коливаннях динаміки інвестицій». «Приватні інвестиції та державні витрати — ось ті сфери, де слід переважно шукати пояснення змін зайнятості та доходів», — указу­вав Хансен. Західні теоретики надають капіталовкладенням власти­вість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні. Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мульти­плікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв'язок між національним доходом і інвестиціями. Аксе­лератор показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкла­дення в результаті конкретних темпів зростання національного до­ходу. Якщо умовою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужно­стей, то для акселераційного — необхідні інші умови. Зростання національного доходу потребуватиме збільшення виробничих поту­жностей та капіталовкладень (за умови, що існуючі виробничі по­тужності використано повністю або майже повністю). У свою чергу, зниження або хоч сповільнення темпів зростання національного до­ходу призведе до спадання темпів капіталовкладень і, навіть, до де-зінвестування. Велике значення у неокейнсіанській теорії циклу має поділ капі­таловкладень на автономні та похідні. Похідні інвестиції — це такі, що зв'язані з розширенням споживання внаслідок зростання націо­нального доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор — акселератор. Проте у процесі економічного зрос­тання є ціла низка інших факторів, що зумовлюють капіталовкла­дення незалежно від руху споживання або національного доходу, а саме: технічний прогрес та залежні від нього технічні перевороти, збільшення населення, політика держави та інші фактори автоном­ного характеру. Саме з дією цих факторів і зв'язані автономні інвес­тиції. Концепція двох типів інвестицій допомагає зрозуміти природу відносно незалежного від руху платоспроможного попиту розвитку виробництва засобів виробництва. Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу детально викладено у праці Е. Хансена «Економічні цикли та національний дохід» (1958). Ця теорія виявилася одним із перших плодів післявоєнної еволюції кейнсіанства. Вона ввібрала в себе основні положення тео­рії Кейнса, доповнила їх деякими новими положеннями, головним з яких є механізм акселератора. Рушійною силою, першопричиною виробництва, за Хансеном, є технічний прогрес, який потребує но­вих капіталовкладень, тобто автономних інвестицій. Результатом кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мульти-плікаційно-акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції по­роджують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання». Зростання доходів веде до похідних інвестицій, які ще збільшують національний дохід. У такий спосіб розгортається ку­мулятивне, самопідтримувальне піднесення, початковий поштовх якому дали автономні інвестиції. Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком мож­ливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпоря­дженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напере­додні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період «пе­регрівання» економіки. Значне місце в концепції американських неокейнсіанців нале­жить так званим вбудованим стабілізаторам, тобто автоматичному застосуванню податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. На їхню думку, за умов швидкого економічного зростання необхідно підвищувати податки, щоб ослабити функцію «спожи­вання» та стримати інвестиції, а у період спадів, навпаки, знижувати податки та збільшувати витрати, не оглядаючись на дефіцит бю­джету, штучно підтримуючи попит. Одним із факторів, який також повинен сприяти зростанню попиту, є державне споживання, зокре­ма військові закупівлі.

54 Посткейнсіанство. Дж.Робінсон, П.Сраффа, Н.Калдор.



Історично посткейнсіанство сформувалося злиттям двох науко­вих напрямків: англійського лівого кейнсіанства з центром у Кемб-ріджі, де тривалий час жила і працювала Дж. Робінсон — загально­визнаний лідер цієї течії, і американської групи економістів (Р. Клауер, П. Девідсон, А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб, X. Мінскі та ін.). Американці ще із середини 60-х рр. виступили з критикою кейнсіанської ортодоксії як теорії «рівноваги з неповною зайнятіс­тю». Вони стверджували, що версія кейнсіанства, що розроблена Е. Хансеном, П. Самуельсоном, Дж. Хіксом, спотворила справжню суть теорії Кейнса. Ліві кейнсіанці, найбільш яскравим представником яких була

Джоан Вайолет Робінсон

(1903—1983), а також

Н. Калдор, П. Сраффа,

продовжили критику неокласицизму, а особливо його методологічної основи — маржиналізму. Основним своїм завданням вони вважали оновлення вчення Кейнса та доведення до логічного кінця заперечення неокласичної системи. Саме тому за об'єкт своєї критики ліві кейнсіанці взяли методологічні принципи не тільки неокласичних, а й неокейнсіанських теорій. Так, наприклад, вони категорично відмовляються від моделі Хікса—Хансена, трактуючи її як «незаконнонароджене кейнсіанство». Джоан Робінсон однією з перших визнала кризу ортодоксального кейнсіанства. З іменами Дж. Робінсон та Н. Калдора зв'язано розробку конце- і пції розподілу, яка спирається на теорію відтворення та зростання Дж. М. Кейнса. Основні елементи посткейнсіанського підходу до цієї проблеми можна сформулювати так. По-перше, формування до­ходів не зв'язане з граничною продуктивністю агентів виробництва, а отже, нерівність у розподілі не можна пояснити різними рівнями продуктивності цих агентів. Причини різниці в доходах посткейнсі-анці вбачають, з одного боку, у соціальних та політичних традиціях і рішеннях, а з іншого — у дії ринкових сил. По-друге, рівні заробітної плати та прибутку, а також співвідно­шення між ними визначаються одночасно з іншими макроекономічними змінними, а саме: темпом зростання національного продукту, темпом розширення зайнятості, динамікою цін і т. ін. По-третє, визначальною детермінантою процесу нагромадження є інвестиційна діяльність. Зрушення в економічній кон'юнктурі, спричинені підвищенням або зниженням обсягів капіталовкладень, впливають на процес економічного зростання і розподілу значно більше аніж зміни відносних цін. По-четверте, гранична схильність до заощадження у власників капіталу вища, ніж у тих, хто отримує заробітну плату. Проте, на думку посткейнсіанців, інтенсивність процесу інвестування зале­жить не від граничної схильності до заощадження з прибутку, а від комплексної оцінки підприємцями перспектив економічного розвитку. Так, системарозподілу за

Калдором

має забезпечувати відповідний рівень заощаджень. А оскільки величина норми заощадження значною мі­рою є функцією соціально-економічного статусу одержувачів дохо­ду, то вирішення проблеми розподілу в Калдора в кінцевому під­сумку можна зобразити у вигляді достатньо простої схеми: якщо заощаджень недостатньо, то треба збільшити доходи тих, хто біль­ше заощаджує. Н. Калдор уважав, що в сучасній західній економіці рівень вироб­ництва обмежений не ефективним попитом, а обсягом наявних ви­робничих ресурсів, отже проблема реалізації, на відміну від теорії Кейнса, визначає і характер спрямованості причинних залежностей у моделі Калдора. Головним фактором, що формує характер взає­мозв'язків між економічними змінними, є, за Калдором, технологіч­ні умови виробництва. Саме ці умови впливають і на величину капі­тального коефіцієнта, і на необхідний для його підтримування обсяг інвестицій. Важливу роль у формуванні теоретичної концепції лівого кейнсі-анства, яке виступає під гаслом «антимаржиналістської революції», крім Дж. Робінсон, відіграв один із представників кембріджської школи

П'єро Сраффа.

Його концепцію, викладену у книжці «Виро­бництво товарів за допомогою товарів» (1960) прихильники лівого кейнсіанства оцінюють як логічну підставу для побудови нової тео­рії розподілу. Сраффа відкидає неокласичну теорію формування вартості й розподілу, пориває з концепціями «граничної корисності» і «граничної продуктивності», повертаючись до теорії вартості Д. Рікардо. Сраффа піддав гострій критиці розподільчу функцію вільної конкуренції, яка, за твердженням класиків, стихійно забезпечує одержання кожним із факторів виробництва (праця, земля, капітал) своєї частки у створеному доході відповідно до граничної продук­тивності. Конкуренцію в сучасній економіці західних країн Сраффа визнає за недосконалу. По-перше, на його думку, криві руху ціни й доходу неадекватні кривим руху граничної продуктивності, тобто не забезпечують однакових умов виробникам. Так, наприклад, на вели­ких монополістичних підприємствах гранична величина витрат ви­робництва завжди є меншою, а отже, розмір отримуваного ними до­ходу більший. Це додатково посилює монополістичні тенденції, що призводять до захоплення ринку окремими підприємствами. По-друге, межами дальшого розширення виробництва для під­приємця є проблеми реалізації виробленого товару, у результаті чо­го знижуються ціни і зростають витрати обігу. Якщо існує можли­вість зниження цін окремими продавцями, підкреслює Сраффа, то нема мови про жодну вільну конкуренцію. По-третє, згідно з класичною теорією ціна є основною умовою вільної конкуренції. Сраффа, проте, вважає, що ціна на товари є не єдиним привілеєм для покупців. Факторами, що зумовлюють вибір ними того чи іншого товару, є його якість, торговельна марка тощо. Це означає, що окремі покупці готові купувати товар певної фірми навіть за вищу ціну, оскільки він найбільше відповідає їхнім потре­бам. За таких умов ринок окремих товарів розпадається на кілька ринків тих самих товарів, але на кожному з них існуватимуть різні ціни. Для того, щоб проникнути на інші ринки, кожному окремому продавцю необхідно збільшити витрати обігу, а відтак на власному ринку вони мають привілейоване становище, що зрівнює їх із моно­поліями.

2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.