.RU

„Входження регіону до складу Київської держави” - Населення межиріччя верхнього пруту

„Входження регіону до складу Київської держави”

стосується питання прилучення регіону до Давньоруської держави. За повідомленнями писемних джерел у роки правління великого київського князя Володимира ці землі, заселені хорватами і тиверцями, були включені до складу Київської держави, очевидно в 992 р. Як це відбулося, літопис детально не відзначає, але згадує про „війну хорватську”. По-іншому це трактує В.М.Татіщев, який вважає, що 992 р. князь Володимир хрестив місцеве населення, а 993 р. здійснив каральний похід проти непокірних племен. Дотичним підтвердженням цьому є інформація в “Записках грецького топарха”, де повідомляється про каральні дії князя. Підтверджують це й археологічні матеріали, які засвідчують, що більшість тогочасних городищ була знищена, а замість них збудовані нові великокнязівські фортеці.

У ХІ ст. на території регіону розпочинається новий історичний період, пов’язаний із його включенням до складу Київської держави. В цей час відбуваються певні зміни в матеріальній і духовній культурі місцевого населення, перебудовується система взаємовідносин між феодальною верхівкою суспільства, великокнязівською владою та сільськими громадами. До цього періоду можуть бути віднесені 6 городищ, 2 могильники та близько 20 поселень.

У третьому підрозділі

„Давньоруські старожитності на землях межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра

” охарактеризована історія населення цих земель у наступні півтора століття, які стали переломним етапом у його житті. Виявлені археологічні матеріали засвідчують значне зростання кількості селищ, городищ, могильників, культових об’єктів, скарбів, які відносяться до ХІІ – першої половини ХІІІ ст. Тут виникають поселення міського типу з розвинутою інфраструктурою. Подальшого поступального розвитку зазнають сільське господарство, ремесла та промисли, встановлюються тісні торгово-економічні зв’язки з основними центрами Давньої Русі та сусідніми державами.

Картографування археологічних пам’яток цього періоду дозволяє встановити їх кількість і простежити головні тенденції в заселенні даних земель Усього на території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра, на даний час, зафіксовано 270 пам’яток із матеріалами ХІІ – першої половини ХІІІ ст., серед них: 26 городищ, 41 могильник, 6 культових місць, 7 печерних монастирів і 190 поселень. Найбільша кількість пам’яток концентрується в Пруто-Дністровському межиріччі, тоді як Пруто-Серетське межиріччя залишається практично незаселеним. У східній частині межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра найбільше пам’яток концентрується вздовж Дністра. Південною межею розташування пам’яток ХІ – першої половини ХІІІ ст., як показують дані картографування, був правий берег рік Черемош і Прут, уздовж яких розташовувалася низка городищ у Карапчеві, Спаській, Цецині, Чернівцях, Молодії та Остриці. Далі пам’ятки розміщувалися на лівому березі р. Прут і поширювалися в північно-східному напрямі до р. Дністер, очевидно, по лінії Бояни – Недобоївці – Хотин, де виявлені синхронні городища. Кордон Галицького князівства проходив не по р. Прут, як це видається на перший погляд, а значно південніше. Про це можемо судити із угорського документа, виданого королем Андрашем ІІ (Андрієм – давньоруського літопису П.С.) у 1228 р. Отже, значна частина незаселених лісових масивів, яка пізніше отримала назву Буковина, відносилася до території Галицько-Волинського князівства. Вона використовувалася як мисливські угіддя, була джерелом заготовлення деревини, місцем концентрації різноманітних лісових промислів.

Наведені матеріали переконливо засвідчують, що в ХІІ – першій половині ХІІІ ст. територія регіону була найбільш заселеною в порівняні з попередніми століттями.

Четвертий підрозділ

„Літописні поселення регіону”

присвячений аналізу літописних населених пунктів і їх локалізації. В ньому зазначається, що давньоруський літопис зафіксував на території цих земель декілька населених пунктів, а саме: Василів, Онут, Плав, Кучелмин, можливо, й інші. Так, Кучелмин, який згадується 1159 р. у зв’язку походом князя-ізгоя Івана Ростиславича, прозваного Берладником, на Галицькі землі та в 1219 р. при описі бойових дій князя Данила Романовича, локалізується в районі сіл Непоротово, Галиця й Ломачинці Сокирянського району, де знаходилося три городища, великі неукріплені поселення і додаткові вали, які їх захищали з напільної сторони.

Літописний Онут, який також згадується в 1219 р. надійно пов’язується з однойменним населеним пунктом Заставнівського району. Правда його статус ще до кінця нез’ясований через відсутність синхронних городищ. На нашу думку, Онут був невеликим міським поселенням, про що свідчать виявлені на його території могильник із підплитовими похованнями, печерний монастир і річкова пристань.

Третім поселенням на правобережжі Дністра, яке згадує літопис під тим же роком, разом із попередніми поселеннями, був Плав. Оскільки, поселення з подібною назвою в регіоні сьогодні немає, відносно його локалізації були висловлені різні погляди. Автор вважає, що поселення з подібною назвою могло існувати на місці сучасного Хотина, який у давньоруський час уже був досить великим і добре укріпленим населеним пунктом міського характеру у Середньому Подністров’ї. Навколо нього знаходилося 5 городищ, які прикривали підступи до Хотина і створювали систему захисту.

Наступним

літописним поселенням правобережжя Середнього Подністров’я є Василів. Він згадується під 1230 р. при описі подій, пов’язаних із боротьбою князя Данила Галицького з угорськими військами. Його локалізація, здійснена Р.Ф.Кайндлем і Б.О.Тимощуком, не зазнала змін. Останні дослідження показують, що це було найбільше поселення міського типу на цих землях із розвинутою інфраструктурою. Виявлений у центральному білокам’яному храмі міста саркофаг зі знаками князів з династії Рюриковичів свідчить про його важливу роль у суспільно-політичному житті Галицько-Волинського князівства.

На території регіону є ще одна важлива археологічна пам’ятка давньоруського часу. Це розташований неподалік сучасних Чернівців комплекс археологічних пам’яток, до якого входять Ленковецьке городище та декілька селищ і могильників, розміщених поряд. На думку дослідників, цю пам’ятку належить пов’язувати із стародавнім містом Черн, який дав назву сучасній столиці краю. Проте розгляд літописних повідомлень і наявний археологічний матеріал робить таке припущення досить гіпотетичним. Разом із тим автор звернув увагу на згадку топоніма „Прут” на сторінках Галицько-Волинського літопису, де про нього йде мова скоріше як про населений пункт, а не річкову артерію. Розташовані на південь від сучасних Чернівців міста Серет і Сучава знаходяться на однойменних річках, тому закономірним є припущення, що поселення міського типу поблизу Ленківців і є літописне місто Прут.

Отже, всі з названих в літописі поселень локалізуються в Середньому Подністров’ї, а одне із них розташовувалося у Попрутті.

Третій розділ „Економічний розвиток регіону в ХІІ – першій половині ХІІІ ст.”

присвячений висвітленню питань господарської діяльності місцевого населення. Через відсутність повідомлень писемних джерел про економіку місцевого населення на перший план висуваються дані археологічних досліджень. Завдяки проведеним широкомасштабним розкопкам отримані матеріали про основні види господарства й торгівлі жителів регіону.

У першому підрозділі

„Землеробство і скотарство”

мова йде про розвиток сільського господарства у жителів даних земель. Дані археології дозволяють з’ясувати рівень місцевого землеробства і скотарства. Так, важливу інформацію про особливості рільництва несуть знахідки знарядь праці для обробітку ґрунту, більшість із них виявлена в останні роки. На території земель межиріччя (Чорнівка і Недобоївці) знайдено рештки тяглових і ручних знарядь для обробітку ріллі. Це 6 залізних втульчастих наконечників орних знарядь (широколопатевих і 2 вузьколопатевих), 4 плужних ножі (чересла), 3 окуття лопат і мотики. Доведено, що широколопатеві наконечники та плужні ножі є характерними частинами раннього плуга, які підрізали шар ґрунту, сприяли його перевертанню і застосовувалися для оранки чорноземів. Отже, цими знахідками встановлено, що місцеві жителі, як й інше населення Давньої Русі, користувалося високоефективними, як на той час, тягловими орними знаряддями обробітку землі.

Для роботи на невеликих ділянках ґрунту застосовувалися ручні знаряддя дерев’яні лопати і мотики із залізним окуттям робочої частини. Знаряддя для збирання врожаю представлені серпами та косами, які знайдені на городищах у Чорнівці, Недобоївцях, Ленківцях, Зеленій Липі. Серпами збирали озимі і переважну більшість ярових хлібів, косами (горбушами) - ячмінь, овес, горох і гречку. Зібраний урожай місцеве населення переробляло на жорновому поставі, від якого збереглися кам’яні жорна, що виявлені на 6 середньовічних пам’ятках.

Про видовий склад вирощуваних рослин дають уявлення палеоботанічні матеріали із Чорнівського та Недобоївського городищ, де виявлено велику кількість обвуглених зернівок культурних рослин (жито посівне, ячмінь плівчастий, овес посівний, пшениця двозернянка, пшениця м’яка, просо звичайне, коноплі, льон, горох). Найбільша кількість зернівок з обох городищ представлена обгорілими зернами жита. Інші види рослин мали специфіку вирощування у мікрорегіонах. Так, у Недобоївцях (Середнє Подністров’я) вирощувалися переважно ячмінь і овес, а у Чорнівці (Попруття) – просо, пшеницю й коноплі.

Дослідження видового складу обгорілих зернівок бур’янів, які виявлені разом з культурними злаками, дозволяє зробити висновок про існування в обох пунктах регіону парової системи.

Значну роль у господарстві місцевого населення відігравало скотарство. Про склад стада у тогочасних мешканців регіону дає уявлення остеологічний матеріал із Ленковецького городища, літописного Василева та Чорнівського городища, де виявлені кістки великої рогатої худоби, овець, кіз, свійських свиней та коней.

Поряд із сільським господарством у населення означених земель розвивалися й різні ремесла та промисли. Ознайомлення з археологічними матеріалами показує, що тут наявні всі основні види ремісничої діяльності, відомі на території Давньої Русі. На пам’ятках (Баламутівка Василів, Горішні Шерівці, Добринівці, Недобоївці, Перебиківці, Чорнівка, Ломачинці, Ленківція) виявлені рештки ямних і наземних горнів для виплавки заліза, фрагменти криці, залізні шлаки простежуються сліди ковальського виробництва (Ленківецьке городище) та кольорової металургії (Ленківці, Непоротово, Галиця, Малий Кучурів). Значного розвитку тут досягло керамічне виробництво. Рештки горнів для випалювання гончарних виробів зафіксовані у Білій, Василеві, Комарові, Перебиківцях. Вони представлені одно - і двоярусними спорудами інколи із примусовою подачею повітря. Основною продукцією давньоруських гончарів краю був керамічний посуд, представлений виробами різних типів.

Важливе місце в господарській діяльності давньоруського населення Буковини займали деревообробне, косторізне ремесла та обробку каменю.

Археологічні матеріали засвідчують існування в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра, поряд із ремеслами, різноманітних промислів, зокрема лимарства, чинбарства, кушнірства, прядіння та ткацтва. Про їх існування свідчать знахідки спеціалізованих знарядь праці і обгорілі рештки шкіряних виробів і тканини.

Поряд із сільським господарством, ремеслами та промислами місцеве населення займалося також збиральництвом, рибальством, полюванням і бортництвом. Знайдені на пам’ятках (у Недобоївцях, Чорнівці, Галиці, Василеві, Ленківцях) глиняні грузила від рибальських сітей, залізні та бронзові гачки, блешні доводять, що їх жителі ловили рибу сітями, переметами (жерлиця), острогами, вудочками. Полюванням у давньоруський час займалися переважно представники феодальної верхівки, про що свідчать кістки диких тварин (тура, ведмедя, дикого кабана, оленя, косулі, вовка, лисиці, зайця, диких птахів) виявлені на городищах і міських поселеннях.

В економіці місцевого населення значна роль відводилася торговельним зв’язкам. Майже на кожному городищі виявлені привізні предмети, зустрічаються вони й на окремих поселеннях. Нами встановлено існування місцевої, внутрішньої, загальноруської та зовнішньої торгівлі жителів означеного регіону.

Через територію регіону проходили важливі торговельні комунікації, існування яких знайшло відображення на сторінках літопису. Це водні шляхи по Дністру і Пруту та сухопутні дороги від Василева до Пруту й далі на південь і дорога вздовж Дністра на південний схід.

Отже, аналіз археологічного матеріалу показує, що у місцевих жителів досить розвинутими були сільське господарство, ремесла, промисли й торгівля. Вони користувалися досконалими знаряддями праці, знали передову технологію ремісничого виробництва, підтримували різнорівневі торговельні стосунки із жителями князівства і брали участь у міжнародній торгівлі.

У четвертому розділі „Духовна культура жителів регіону

” характеризується процес розповсюдження християнської релігії серед місцевого населення, простежуються зміни в поховальній обрядовості, аналізуються типи християнських культових споруд, вивчається християнська та язичницька культова символіка, висвітлюються питання релігійного синкретизму.

У першому підрозділі

„Поховальний обряд

” дисертант простежує зміни в поховальній обрядовості місцевого населення в зв’язку з його християнізацією. Відзначається, що в ньому найбільш повно спостерігається перехід до нового релігійного світогляду.


До давньоруського часу на окресленій території відносяться 40 ґрунтових і один курганний могильники, на яких досліджено близько сотні поховань. Відомі некрополі поділяються на сільські та міські.

Аналіз матеріалів могильників дозволяє констатувати, що виявлені поховання здійснені за християнським обрядом. Основним типом захоронень були безінвентарні (за винятком прикрас і деталей одягу) інгумаційні поховання в підпрямокутних ямах, зорієнтованих по лінії захід-схід, які розташовувалися на безкурганних (за винятком одного) некрополях. Разом із тим, спостерігаються певні особливості в обрядах поховання. Це дозволяє виокремити декілька основних типів християнських поховань, серед яких були свої варіанти. За наявними матеріалами виділяються такі типи поховань: 1) звичайні поховання в ямах; 2) ямні поховання з кам’яними “подушками”; 3) підплитові поховання; 4) ямні захоронення в кам’яних колах-кромлехах; 5) ямні поховання під курганами; 6) поховання в кам’яних костницях; 7) поховання в саркофагах.

Дослідження обрядовості названих типів поховань дозволяє з’ясувати їх витоки. Якщо звичайні ямні поховання найбільш масові і характерні для всіх могильників, то інші зустрічаються значно рідше. Так, поховання з кам’яними „подушками” (Ленківці, Василів) пов’язуються із захороненнями ченців-аскетів. Обряд поховання під плитами (Борівці, Чуньків, Василів, Онут, Ленківці, Дубівці, Пригородок,Оселівка, Макарівка, Грушівці, Галиця), на нашу думку, проник до Подністров’я разом із візантійським і болгарським духовенством, яке здійснювало християнізацію цих земель. У давньоруський час підплитові поховання визначали ще й соціальний статус померлих. Що стосується поховань у кам’яних колах-кромлехах (Василів, Борівці), то вони пов’язуються із племенами ятвягів чи їх слов’янізованими нащадками, які були переселені на південно-східне пограниччя Галицько-Волинської держави у зв’язку з військово-політичними подіями. Наступний тип поховань під кам’яними курганними насипами з ямними захороненнями (Дністрівка), очевидно, був залишений змішаним давньорусько-кочівницьким (половецьким) населенням. Поховання в кам’яних костницях (Василів, Вікно), належить до захоронень ортодоксальних священнослужителів, можливо, вихідців із Візантії, чи їх місцевими послідовниками. Останній тип поховань у кам’яних саркофагах (Василів, Чуньків) належали представникам феодальної верхівки.

Отже, аналіз поховань давньоруського населення регіону засвідчує, що в ХІІ – першій половині ХІІ ст. у місцевих жителів існував лише християнський обряд поховання, в якому простежується значно тісніший зв’язок, ніж на інших давньоруських землях, з візантійськими ортодоксальними православними традиціями.

У другому підрозділі „

Християнські культові споруди”

охарактеризовані білокам’яний храм і дерев’яні церкви на давньоруських пам’ятках регіону. Особливу увагу приділено аналізу кам’яної культової споруди та решткам дерев’яних храмів у Василеві та у Вікні (Мартинівка).


Серед них головне місце займають рештки білокам’яного храму у Василеві. Вони виявлені та досліджені Б.О. Тимощуком у південно-східній частині села, як показали розкопки, храм являв собою монументальну споруду. Це був чотиристовпний тринефний храм із трьома напівциркульними апсидами зі східної сторони. Розкопана будівля являє значний інтерес для історії церковного будівництва в Галицько-Волинському князівстві. Храм має особливості, які виділяють його серед інших пам'яток ХІІ – ХІІІ ст. Реконструкція об’ємно-просторової структури храму, зроблена Г.Н. Логвиним, дозволила встановити, що храм був однокупольним.

Інші культові християнські споруди представлені рештками дерев’яних церков у Василеві. Одна із них розкопана свого часу Р.Ф. Кайндлем на території городища в ур. Хом. Сліди іншої церкви виявлені Б.О. Тимощуком в ур. Замчище.

До давньоруського часу належить також дерев’яна церква, що вивчалася в

с. Вікно (ур. Мартинівка). Вона розташовувалася в центрі синхронного поселення. Від будівлі частково збереглися камені фундаменту, глиняна підсипка долівки, керамічні полив’яні плитки та поховання всередині храму. Церква являла собою зрубну будівлю, в апсидній частині споруди простежено фрагмент вцілілої підлоги, яка була викладена з різнокольорових полив’яних керамічних плиток,

Християнські дерев’яні храми, очевидно, знаходилися і на інших пам’ятках регіону. Про це свідчать часті знахідки керамічних полив’яних плиток на окремих поселеннях.

Особливу категорію культових християнських пам’яток на землях Середнього Подністров’я складають печерні комплекси. До них відносять печерні монастирі, скити, каплиці, пустельні. Частина з них, вірогідно, виникла ще в давньоруський час. Серед таких пам’яток виділяються Галицький (Непоротівський) та Василівський печерні монастирі, які входили до структури міст. Знайдені в них матеріали засвідчують, що вони слугували обителями для ченців-аскетів у період середньовіччя й були центрами утвердження християнського віровчення в регіоні.

Ознайомлення з християнськими культовими спорудами в регіоні дозволяє стверджувати, що їх поява відноситься до ХІІ ст. Найбільш значимим серед них був Василівський білокам’яний храм, який, можливо, був єпископським собором. Інші церковні споруди являли собою дерев’яні зрубні будівлі, часом на кам’яному фундаменті та з підлогою, викладеною керамічними полив’яними плитками. Поряд з усіма церквами зафіксовані синхронні некрополі.

Третій підрозділ

„Християнська культова символіка”

стосується аналізу знахідок виробів дрібної металевої та кам’яної пластики, предметам культу, виявленим на давньоруських пам’ятках означених земель.


Тут за різних обставин знайдено близько 70 предметів християнської культової атрибутики, представленої хрестами-релікваріями (енколпіонами), натільними хрестами, кам’яними та металевими іконками, клеймами на дні горщиків, графіті тощо. На території регіону зафіксовані знахідки 30 енколпіонів. Хрести - релікварії поділяються на 2 групи візантійські та давньоруські.

До першої групи візантійських „сирійських” енколпіонів відносяться вироби із литими рельєфними зображеннями (Чорнівське городище) та пласкі енколпіони із зображеннями, виконаними заглибленими лініями (Василів). Ці хрести-релікварії за своєю формою та іконографією досить рідкісні для території Давньої Русі і зустрічаються при дослідженні дитинців або храмів міст. Появу цих енколпіонів на території Київської Русі пов’язують із діяльністю візантійських православних кіл у сфері християнізації давньоруського населення. Такі енколпіони виготовлялися при православних (мелькитських) монастирях у візантійських провінціях у Сирії та Палестині.

Другу групу енколпіонів із земель Буковини представляють вироби давньоруської металопластики. Вони поділяються на ряд типів, у більшості з яких виділяються варіанти. Так, до енколпіонів, виготовлених у техніці високого рельєфу із вільним компонуванням зображень, відносяться релікварії із зображенням на лицьовій стулці Розп’яття та трьох святих у медальйонах, на зворотній стулці – Богоматері Одігітрії і трьох святих у медальйонах (Василів, нелокалізовані місцини). До цього ж типу виробів відносяться Борисоглібські енколпіоні із зображеннями святих князів із моделями храмів і трьома святими у медальйонах (Недобоївці).

Інші енколпіони з цих земель представлені релікваріями рельєфно-черненого типу (Василів, Чорнівка, Недобоївці, Ленківці, Оршівці і Васловівці). Вони поєднують два види зображень: рельєфні, відлиті у формі, та пласкі, виконані заглибленими лініями та інкрустовані черню, сріблом, оловом. Інколи такі енколпіони ще називають рельєфно-графічними. Місцем виготовлення такого типу енколпіонів традиційно вважають столичні майстерні Києва, Галича, Володимира та інших великих міст.

Ще однією категорією християнських символів були натільні хрести, або хрести-тільники, їх виявлено 20 екземплярів. За матеріалом виготовлення їх поділяють на дві групи: металеві (срібло, бронза, мідь, олово) (Цецино, Чорнівка, Василів) та кам’яні (пірофілфт, бурштин) (Ленківці, Чорнівка, Василів. Всі вони датуються ХІІ – першою половиною ХІІІ ст. і знаходять найширші аналогії в давньоруських старожитностях.

Окрему категорію християнських культових предметів із території межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра складають кам’яні камеї-іконки (6 екземплярів). На території регіону кам’яні іконки (стеатит, аргіліт, пірофіліт) відомі за знахідками на Чорнівському городищі, Самушині та Онуті. В останньому пункті, можливо, існувала майстерня з їх продукування.

До інших виробів культової металопластики відносяться бронзова іконка, перфоровані візантійські монети (Чорнівське городище), монетоподібні підвіски (Цецино), процесіонний хрест (Василів) і церковні предмети. Особливий інтерес викликає шестикінцевий хрест із іконографічним сюжетом Розп’яття з протистоячими, який є досить рідкісною знахідкою для земель Давньої Русі.

Огляд християнської символіки, знайденої на землях давньоруської Буковини, свідчить, що тут були відомі й набули значного поширення основні типи давньоруських культових предметів. Часом їх проникнення до регіону, очевидно, належить вважати другу половину ХІ – початок ХІІ ст., а широке їх розповсюдження припадає на ХІІ – першу половину ХІІІ ст. Значна кількість із знайдених предметів, окремі типи енколпіонів і кам’яних іконок, візантійська монета вказують на зв’язок зі східнохристиянським світом. Водночас, досить чітко простежується вплив давньоруських центрів християнської культури, в першу чергу Києва та Галича.

У четвертому підрозділі

„Релігійний синкретизм”

характеризуються прояви первісних вірувань і їх співіснування з християнством у мешканців краю. На момент прийняття християнського віровчення як державної релігії у місцевого населення існувала досить розвинута релігійна система, яку ми називаємо язичництвом. Під ним розуміємо частину величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань, звичаїв та обрядів, які прийшли з глибини тисячоліть і стали основою всіх пізніших світових релігій.


Ознайомлення з матеріалами з давньоруських пам’яток дозволяє виділити і в певній мірі розмежувати язичницькі та християнські елементи. Їх аналіз показує, що більшість давньоруського населення, особливо на окраїнних територіях, залишалася на позиціях двовір’я, його світогляд був своєрідним християнсько-язичницьким релігійним синкретизмом.

На території регіону знайдено декілька пам’яток ХІІ – першої половини ХІІІ ст., які, вірогідно, пов’язуються з язичницьким світосприйняттям. Це святилища в Кулішівці, Бабиному та Нагорянах, храми в Зеленій Липі та Галиці, культові ями у Василеві та Ошихлібах. Їх вивчення показує, що поряд з церквами, при повному переважанні християнського обряду поховання, продовжували існувати язичницькі культові об’єкти.

Ще одним свідченням існування релігійного синкретизму в давньоруський час у населення Буковини є широке розповсюдження амулетів і оберегів, які пов’язуються з язичницькою символікою. Це пластинки від головного убору чільця, скроневі кільця, браслети, персні, різного роду підвіски, лунниці, амулети з кості і рогу тощо. Значну їх кількість знайдено в літописному Василеві, Ленківцях, Галиці, Чорнівці та інших пунктах. Усі ці амулети-обереги були складовими компонентами давньоруського костюма, переважно жіночого, а окремі елементи і чоловічого. До язичницького кола старожитностей також відносяться „громові стріли” (знаряддя праці, прикраси, озброєння попередніх епох), які в магічних цілях використовувалися місцевим давньоруським населенням. Очевидно, елементом язичницького світосприймання було й нанесення клейм на посуд.

Вивчення предметів з язичницькою символікою дозволяє констатувати, що розповсюдження і широке використання амулетів з язичницькою символікою на території регіону припадає на період після прийняття християнства, більшість із наявних амулетів несуть у собі та уособлюють не тільки язичницькі, а й християнські ідеї.

У п’ятому підрозділі

„Освіченість населення і поширення писемності”

розглядаються матеріали про знайомство місцевих жителів із освіченістю та писемністю.


Одним із результатів утвердження християнства на землях краю була поява і поширення грамотності та писемності у місцевого населення. Свідченням цьому є знахідки численних предметів, пов’язаних із письмом, графіті на керамічних виробах і побутових речах, металевих застібок від книг тощо. З-поміж них на особливу увагу заслуговують знахідки бронзових і залізних писал-стилів, виявлених у Ленківцях і їх фрагментів у Василеві. Про поширеність грамотності серед місцевих жителів свідчать також знахідки графіті (написів чи окремих букв) на уламках посуду, культових предметах і гончарні клейма. Виявлені предмети з написами свідчать про те що, місцеве населення, переважно, міщани (ремісники, торгівці, адміністрація) та оточення феодалів були освіченими.

Феодальна верхівка і духовенство давньоруського суспільства також були освіченими. Вони користувалися книгами різного змісту. Вміли читати й вищі прошарки давньоруського населення регіону. Про це переконливо свідчать знахідки книжкових застібок, спеціальних стержнів і бронзових цвяхів від оббивки окладів (палітурок) фоліантів на Ленковецькому і Чорнівському городищах. Отже, наявний матеріал (бронзові та залізні писала, графіті на пряслицях і кераміці, гончарні клейма, книжкові застібки, предмети християнського культу з написами) свідчить про поширення освіченості та вміння читати і писати серед вищих і середніх прошарків місцевого населення.

У

„Висновках”

підведені підсумки проведеного дослідження і викладено основні його результати, обґрунтовано ряд положень, найважливіших висновків, які винесені на захист.


Територія межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра, здавна знаходилися на перехресті транс’європейських торговельних шляхів, у безпосередній близькості від центрів античної цивілізації. У добу середньовіччя на території регіону проживали численні слов’янські племена. У кінці Х ст. землі краю ввійшли до складу Київської Русі, пізніше – Теребовлянського, Галицького та Галицько-Волинського князівств.

Аналіз даних писемних джерел і археологічного матеріалу показує, що з другої половини V ст. н.е. на землях регіону проживало слов’янське населення. У VIII – X ст. н.е. тут мешкали племена східних хорватів і тиверців. Після походу князя Володимира в 992 р. територія краю стала складовою частиною Київської держави. Археологічні матеріали засвідчують, що в ХІ ст. на даній території спостерігається певне запустіння, з’явилися князівські фортеці із великокнязівським військово-адміністративним персоналом і були споруджені перші феодальні замки-вотчини. Переміни сталися і в духовному житті місцевого населення, які пов’язуються із християнізацією.

Входження території регіону до складу Київської Русі стало переломним етапом у житті давньоруського населення регіону. В цей час на сторінках писемних джерел з’являються перші згадки про населені пункти краю. Виявлені археологічні матеріали засвідчують значне зростання кількості селищ, городищ, могильників, культових об’єктів, скарбів, які відносяться до ХІІ – першої половини ХІІІ ст. Тут виникають поселення міського типу з розвинутою інфраструктурою. Подальшого поступального розвитку зазнають сільське господарство, ремесла та промисли, встановлюються тісні торгово-економічні зв’язки із основними центрами Давньої Русі та сусідніми державами. Панівним світоглядом місцевих жителів стає християнство.

Матеріальна культура населення регіону тотожна матеріалам з інших давньоруських територій. Особлива схожість простежується із аналогічними матеріалами в Галичині і на Волині. Проте помітні в ній і певні відмінності, пов’язані із прикордонним становищем краю і впливами кочівницького населення.

За даними писемних джерел, у межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра знаходилося декілька літописних поселень. Серед них надійно локалізовані Василів та Онут. Що ж до інших поселень, то літописний Кучелмин варто пов’язати із городищами та поселеннями, розташованими між селами Непоротово, Галиця і Ломачинці. Поселення Плав локалізується на території сучасного Хотина. Встановлено також, що в регіоні існував ще один літописний населений пункт, який міг називатися Прут, і його рештками є комплекс з городища, торгово-ремісничого поселення та могильників поблизу с.Ленківці.

Давньоруське населення регіону переважно займалося землеробством і скотарством. Місцеві жителі для обробітку ґрунту використовували ефективні тяглові орні знаряддя типу давньоруського плугу та рала, земля оброблялася також ручними знаряддями: дерев’яними лопатами та мотиками із залізним окуттям. Збір урожаю здійснювався серпами із високими робочими якостями та косами-горбушами. Переробка зерна проводилася за допомогою кам’яного жорнового поставу різних типів. Основними землеробськими культурами регіону були жито, просо, ячмінь та овес. Тут також вирощувалася пшениця, бобові та технічні культури. Основною системою землеробства була парова (двопілля, трипілля), яка сприяла підвищенню врожайності зернових. На досить високому рівні розвитку знаходилося і скотарство. В стадах переважала велика рогата худоба, коні та свині. Розводилися також і дрібна рогата худоба. У цілому місцеве сільське господарство ефективно продовжувало давньоукраїнські традиції.

Важливу роль у житті мешканців краю належало різним ремеслам і промислам. На місцевих пам’ятках ХІІ – першої половини ХІІІ ст. виявлені рештки ямних і наземних горнів для виплавки заліза, простежуються сліди ковальського ремесла та кольорової металургії. Значного розвитку тут досягло керамічне виробництво, засвідчене рештками майстерень, одно- і двоярусними гончарними горнами та величезною кількістю керамічної продукції. Розвивалися в краї й деревобробне, камнетесне, косторізне ремесла та такі промисли, як чинбарство, прядіння, ткацтво. Важливе місце в господарській діяльності місцевих мешканців відводилося також полюванню, рибальству та бортництву. За рівнем розвитку ремесла і промисли населення регіону не поступалися аналогічним видам діяльності з інших територій Давньої Русі, а деколи й випереджали їх у розвитку.

Певних успіхів досягли жителі регіону в торгово-економічній діяльності. За наявними даними можемо констатувати, що тут простежуються торгівля й обмін різних рівнів. Зокрема, видається можливим виділити свідчення про існування місцевої, регіональної, загальноруської та міжнародної торгівлі. Завдяки торгово-економічним зв’язкам до населення регіону, переважно верхівки місцевого феодального суспільства, надходили привізні речі, виготовлені в міських центрах Галицько-Волинського князівства, Київської Русі та Візантії. Особливістю регіону є відсутність предметів, крім монет, пов’язаних із західноєвропейською торгівлею, та переважання виробів візантійського і східного походження. Важливо підкреслити, що на території краю, очевидно, використовувалися для грошового обігу західноєвропейські срібні брактеати угорського і німецького карбування. Для здійснення дрібних торговельних операцій місцевими жителями могли застосовуватися стандартизовані вироби й предмети, виготовлені зі срібла, наприклад, скроневі кільця. Через територію регіону проходили важливі торговельні комунікації, існування яких знайшло відображення на сторінках літопису.

Духовне життя середньовічного населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра характеризувалося рядом особливостей. Поряд із християнськими культовими спорудами, серед яких особливе місце займав Василівський білокам’яний храм, тут існували й язичницькі культові об’єкти. Синкретизм вірувань проявлявся і в культовій символіці, де поєднувалися християнські та язичницькі начала. Так, місцеві мешканці вшановували і носили хрести-енколпіони, натільні хрестики, кам’яні іконки, різноманітні підвіски із зображенням хреста. Поряд із цим у них були розповсюджені скроневі кільця різної форми, лунниці, антропоморфні підвіски, намиста із мушель, амулети із рога, зубів і кісток тварин тощо, які уособлювали пережитки первісних вірувань.

Утвердження християнства в регіоні сприяло долученню місцевого населення до світової культури, поширенню в їх середовищі писемності та освіченості. Про це свідчать знахідки інструментів для письма стилів, бронзових застібок від книг, графіті на кераміці та гончарні клейма.

Окремі матеріали несуть інформацію про соціально-політичний розвиток та етнічну належність жителів регіону. Зокрема, наявність на землях краю багатьох городищ, які відносяться до категорії приватновласницьких замків, свідчить про поширення приватного землеволодіння, а виявлений на них багатий речовий інвентар, у тому числі й імпортного походження, про майновий статок їх власників. Важливе значення також мають знайдені в літописному Василеві і на Чорнівському городищі зображення знаків Рюриковичів, які засвідчують факт належності даних земель давньоруським князівським родинам з дому Рюриковичів.

Про етнічний склад мешканців краю свідчать антропологічні матеріали. Вони показують приналежність до вихідців зі східнослов’янського світу.

Дослідження історії середньовічного населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра дозволяє переконливо говорити про те, що землі регіону протягом ХІ – першої половини ХІІІ ст. були складовою частиною давньоруських державних утворень і тут відбувалися аналогічні процеси в розвитку економіки, суспільно-політичного та духовного життя, що й на інших територіях Давньої Русі.
2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.