.RU

2.4. Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі - Тихомиров олександр деонисович

2.4. Юридична компаративістика в пост-постмодерністській перспективі


У розділі першому «Історіографія компаративних правових досліджень» було доведено відсутність загальновизнаного розуміння порівняльного правознавства, його наукового статусу, а тим більше юридичної компаративістики як етапу його розвитку в умовах постнекласичної науки. Цей підрозділ присвячений висвітленню результатів авторської концептуалізації юридичної компаративістики, її основних властивостей, співвідношень з юридичними та компаративними науками, множинності структуризацій. Юридична компаративістика розглядається як буття відповідних наукових досліджень та пов’язаних з ними наукових явищ, форм їх організації, тих, що існували, існують і для появи яких складаються певні умови.

Особливості юридичної компаративістики випливають не з уживання терміна «компаративістика», що останнім часом має досить велике поширення в науковій літературі, а із сучасного світорозуміння, що грунтується на плюралізмі (різноманітті, глобалізації, стихійності, випадковості) світового, національного, соціального, гуманітарного і правового розвитку. В її розумінні відбивається, з одного боку, продовження, а з іншого — розширення та інша інтерпретація тих положень розуміння порівняльного правознавства, які були розроблені в працях вчених-компаративістів, що інтерпретували його не як науку або метод, а як науку і метод (А.О. Тілле, А.Х. Саїдов, М. М. Марченко, Ю.О. Тихомиров та ін.).

Як наслідок, юридична компаративістика не звідна до жодної з існуючих її інтерпретацій, оскільки відбиває у першу чергу їх плюралізм, тому вона охоплює науку і метод, методологічне і змістовне знання, наукову дисципліну і «передній край науки», традиційні уявлення та існуючі новації, вивчення іноземного права і виявлення позанаціональних процесів і т. д.

Теоретичне осмислення науки зумовлює і обумовлюється особливостями вивчення її історії, що підтверджується, зокрема, існуючими дослідженнями історії порівняльного правознавства. Такий стан властивий не тільки порівняльному правознавству, а й багатьом іншим соціально-гуманітарним наукам.

Одним з найбільш визнаних підходів до періодизації історії науки на пострадянському просторі є концепція, розроблена В. С. Степіним і його послідовниками [441-446], що вже використана як дослідницька схема у вивченні історій ряду природних і соціально-гуманітарних наук. Це надає можливість її застосування і у дослідженні порівняльного правознавства і юридичної компаративістики як сучасного етапу його розвитку.

Ця періодизація ґрунтується на протиріччі суб'єкта і об'єкта пізнання, належить до діалектичного виду періодизації, широко висвітлена у філософської, історичної, соціологічної і наукознавчій літературі, що виключає необхідність її окремого викладу в даному дослідженні, а з іншого боку, надає можливість її використання в дослідженні спільної з іншими науками історії порівняльного правознавства. У цьому випадку історія юридичної компаративістики диференціюється на докласичний, класичний, некласичний і постнекласичний етапи.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У методологічному аспекті компаративістика проявляється в першу чергу як компаративний підхід [467, с. 230-235]. Це пов'язане з тим, що спочатку в порівняльному правознавстві, як і в інших споріднених науках, порівняння використовувалося тільки для дослідження одноякісних явищ, коли виникло соціалістичне право — протилежних, але в межах однієї якості — правової, а крах колоніальної системи створив передумови для включення в порівняння іншої якості — позаправового (функціональне, проблемне порівняння), що зумовило переростання порівняльного методу в зіставлення і протиставлення.

На відміну від порівняння зіставлення орієнтоване на встановлення різних якостей (одного, другого й іншого), кількісних розходжень у межах однієї якості, а також кількості різних якостей. Тому зіставлення ширше, ніж порівняння, містить останнє як один з елементів. Результатом порівняння може бути рівне, нерівне як більше або менше, а зіставлення, крім того, — одне і інше, а також кількість розходжень. Певною мірою спрощуючи, можна сказати: порівняння припускає вивчення одного і другого, які мають одну якість, а результати порівняння представлені як кількісні показники; зіставлення — вивчення одного, другого й іншого як кількісні і якісні показники (необхідно відзначити й відносність цього положення, дійсного тільки за заданих умов).

Проте зіставлення також не уособлює компаративну методологію, оскільки існують інші методи дослідження «не одного об’єкта» — протиставлення, ареального, типологічного, методи паралелей і т.д., сукупність яких у даному дослідженні охоплюється поняттям «компаративний метод», а в єдності з іншими методами досліджень та предметними знаннями – поняттям «компаративний підхід».

Наведені положення не охоплюють всіх характеристик юридичних компаративних наукових знань, вимагають подальшого осмислення, зокрема як теорій, концепцій, доктрин, понять, понятійних рядів, а в цьому випадку окреслений один з можливих підходів до вирішення цієї проблеми, значимий для даного дослідження.

Наукові знання не виникають и не перетворюються самі по собі, вони опосередковані дослідженнями, виступають щодо них як предмет, результат, засіб, умова, правило, програма, а отже залежні від них, як і останні від суб’єкта їх здійснення, форм забезпечення, організації і т.д. Тому гносеологічне значення має подальша деталізація розуміння юридичної компаративістики як наукової стосовно до практичної, професійної і повсякденної (непрофесійної) діяльності.

Виходячи з цього зміст юридичної компаративістики може бути осмислений на підставі виокремлення юридичного компаративного дослідження як «клітини» й інструменту, засобу аналізу. «простору» зв'язків юридичної компаративістики і правової реальності [460].

Якісна своєрідність розуміння поняття «компаративне» у тому, що воно охоплює як власне порівняльні, так і дослідження спрямовані на протиставлення, контрастування і т.д. або, інакше кажучи, ті дослідження, в яких використовується компаративний підхід, що відрізняє їх від досліджень, що не мають компаративного характеру. Ця якість має методологічну природу, з одного боку, а з іншого — є формою організації відповідних досліджень. Від інших компаративних досліджень ці дослідження відрізняються за об'єктом, яким є право і середовище його існування (правова реальність). Об'єкт цих досліджень є іншою формою їхньої організації. Від інших досліджень даного об'єкта їх відрізняє знову-таки використання компаративного підходу.

Таким чином, простір компаративних досліджень правової реальності утворюється в результаті накладення компаративних досліджень на дослідження права, тому по лінії методології вони утворюють спільний простір з іншими компаративними дослідженнями, по лінії об'єкта — з іншими правовими. Варто зазначити, що своєрідність компаративних досліджень права, що відрізняє їх від інших компаративних і правових досліджень, зумовлено взаємовпливом їх методологічних і об'єктної (предметної) складових, оскільки об'єкт впливає на методологію, а методологія є одним з факторів, що спричиняються виокремленням предмета з об'єкта. Крім того, важливо підкреслити, що подібним чином розрізняються і наукові і позанаукові компаративні дослідження права (наукові і практичні, повсякденні, релігійні, міфологічні і т.д.), тому необхідне і введення такої їхньої властивості, як наукові, а серед наукових — юридичні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Розгляд юридичної компаративістики як соціального інституту [473] орієнтований на виявлення залежностей від потреб суспільства, соціальних форм організації та регуляції, тобто в даному «розрізі» вона розглядається як своєрідне, але соціальне явище у вигляді наукових товариств, наукових шкіл, наукових спеціальностей, наукових професій, форм організації і регуляції наукових досліджень, їх інфраструктури тощо. Зокрема, наукова професія відбиває професійний зріз юридичної компаративістики в контексті соціальних ролей, входження в наукову спільноту, підготовки наукових кадрів і т.д. Наукова спеціальність виокремлює властивості юридичної компаративістики на дисциплінарному та міждисциплінарному рівнях як способу ідентифікації вченого і наукової діяльності через наукову спеціалізацію в предметному, методологічному та проблемному аспектах, офіційне визнання «наукового внеску» вченого і т. д. Причому доцільно розрізняти професію юриста-фахівця і наукову спеціальність (спеціалізацію) «юридична компаратологія», оскільки остання є формою його спеціалізації та ідентифікації саме зі сферою наукової діяльності, яка формується на перехресті компаративних і юридичних наукових дисциплін.

Розуміння науки як соціального інституту акцентує увагу на нових якостях юридичних компаративних досліджень — організації, регулюванні і соціальній значимості. Раніше зазначалося, що організація досліджень може бути методологічною і предметною, які, однак, не охоплюють всіх її форм. До інших форм організації наукових досліджень можна віднести суб'єктну (наукові колективи, наукові школи, наукові співтовариства і т.д.), де варто виділити формальний і неформальну, а також публікаційну (масив публікацій), функціональну (організація актуально здійснюваних наукових досліджень) та ін.

З різними формами організації юридичних компаративних наукових досліджень позв'язані і норми (правила, регулятиви) їхнього здійснення, а також правила «саморегуляції» дослідника, тобто діапазон регуляції простирається від ідеалів і норм науки до «саморегуляції» конкретного дослідника-компаративіста [298; 441].

Соціальна значимість досліджень відбиває потенційні можливості науки у вирішенні потреб розвитку країни, держави, фірм, корпорацій та інших суб'єктів, а саме тих потреб, які виходять за межі науки і вплив яких на юридичну компаративістику проявляється в різних формах: фінансування наукових досліджень, матеріально-технічного, інформаційного та іншого забезпечення, державної та іншої підтримки юридичної науки і т. д. На цілісне вивчення цих аспектів можуть бути спрямовані подальші дослідження інфраструктури юридичної компаративістики.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Юридична компаративістика зумовлена науковими, соціальними та правовими потребами суспільства, своєрідністю національної культури, взаємозв’язками з іншими формами культури, а аналіз юридичної компаративістики у просторовому «розрізі» дозволяє виокремити її інтерпретації як «світової», «інтернаціональної» та «національної» науки, обґрунтувати доцільність створення української юридичної компаративістики.

Висновки до розділу 2



Еволюція порівняльного правознавства та його інтерпретації мають конкретно-історичний характер і нерозривні з історією науки, її місцем та роллю в суспільстві, залежні від філософських та світоглядних засад її функціонування та осмислення.

Із другої половини ХХ ст. домінуючою формою світогляду стає постмодернізм, який виник у сфері культури, а в подальшому проникнувши в науку, філософію та інші культурні площини став характеристикою сучасного етапу розвитку людства.

Разом з тим, як модернізм, так й постмодернізм є історично-конкретними світоглядами, які одночасно не зароджуються і не зникають, а тому в сучасному світі співіснують, взаємодіють при домінуванні одного чи другого.

Проведений аналіз основних ідей постмодернізму свідчить про необхідність пошуку альтернативного світогляду, який, з одного боку, відображає діалектичну єдність модернізму і постмодернізму, а з другого — ті «новації», які виникли в останні десятиліття і складають унікальність того нового, що зароджується у теперішній час і позначається за прийнятою у філософії термінології як «пост-постмоденізм», одним із проявів якого є компаративізм, який діалектично поєднує модернізм і постмодернізм, тим самим заперечуючи абсолютизацію універсальності модернізмом і плюральності постмодернізмом.

Компаративізм як світогляд переходу від пізнього постмодернізму до пост-постмодернізму базується на принципах діалектичності універсального й унікального, додатковості, діалогічності, присутності, реального — віртуального, раціонального й ірраціонального та інших.

Його своєрідністю є заперечення будь-якої абсолютизації та осмислення існування різноманітного через визнання «одного, другого, іншого».

Компаративізм, який має джерела в різних сферах суспільного життя, своєрідно проявляється у філософії, релігії, практичній діяльності, повсякденності тощо.

У філософії множинність форм компаративізму може бути окреслена філософією компаративізму та компаративною філософією, які розкривають різні форми їх поєднання. Якщо філософія компаративізму відображає його філософські аспекти, філософський підхід до компаративізму як предмету осмислення, то компаративна філософія — це компаративне осмислення власне філософії.

Аналіз історії і сучасного стану порівняльних досліджень у філософії показав їх переростання як в компаративну філософію, яка відрізняється від порівняльної філософії, так й виникнення нового способу філософування —компаративного, який не звідний до існуючих філософських систем, а відображає полілогічність їх загального і різного.

Аналогічні тенденції проявляються в сферах релігії та культури загалом. Так, одним зі шляхів подолання кризи релігій визнається взаємодія церков, толерантність ставлення одна до одної, інокультурація церков, а в сфері культури — самобутності культур, їх рівноправності, створення світової культури в результаті їх полілогу.

Ще в більшій мірі компаративізація властива соціально-гуманітарним наукам, у яких не тільки відбувається перехід від порівняльного методу до компаративного, а й формується компаративістика як сфера відповідних міждисциплінарних досліджень, які відрізняються від власне порівняльних такими рисами:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

— в онтологічному аспекті юридична компаративістика виходить з того, що правова реальність, як і загалом регулятивна реальність, має у своїй сутності компаративну природу, яка виявляється в інтерпретаціях права та інших регулятивів через формальну рівність і нерівність, міру свободи, правомірність, порівняння, протилежність (антиправо) та ін., тому юридична компаративістика досліджує право у його основних вимірах буття — у просторі (географія), часі (історія), результати яких складають її базисні складові, а багатоманітність інших форм буття права породжує і багатоманітність форм його компаративних досліджень. Так, право як світогляд повинно досліджуватися філософією правового компаративізму, філософія права — компаративною філософією права, правові тексти — компаративною лінгвістикою права, суб’єкти права — антропологією права, правова поведінка та відносини — компаративною соціологією права й т. д.;

— в аксіологічному аспекті юридична компаративістика спрямована на дослідження проблем суспільної корисності, небезпечності і нейтральності, оцінки рівня розвиненості права (міру, питому вагу права в соціальному регулюванні), правової цивілізація як тієї цивілізації, що базується на праві, цінності правового життя і правових цінностей життя, оцінки життя з точки зору права, справедливості, свободи рівності як правових цінностей і т. д.;

— в антропологічному вимірі юридична компаративістика орієнтована на суб’єктів права, людину, країни, цивілізації, міру людського та суб’єктивного у правових реальностях, повсякденність людського існування.

Юридична компаративістика як за предметом, так й за структурою базується на єдності глобального та локального (глокалізації), що зумовлює взаємоперетворення у предметній сфері універсалізації і плюралізації правової реальності, у структурному — світової та національної науки.

Предметність юридичної компаратології дає підстави до її розуміння як наукової дисципліни і відповідної інституціалізації, а методологічність, проблемний, пошуковий характер юридичної компарації як переднього краю юридичної компаративістики зумовлює її інтерпретацію як сфери юридичних міждисциплінарних досліджень, організація яких здійснюється на основі проблем, юридичні компаративні дисциплінарні дослідження є елементом відповідних юридичних наук, обмежуються предметом останніх.

Юридична компаративістика досліджує багатоманітну правову реальність у координатах часу і простору індуктивним шляхом, що відрізняє її від теоретичних наук, а наявність «теорій середнього рівня» — від емпіричних (прикладних) наук.

Доцільні виокремлення і розвиток географії права, українського права зокрема, предметом якої є простір права (правовий простір) як одна з атрибутивних властивостей правової реальності.

РОЗДІЛ 3



ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ



КОМПАРАТИВІСТИКИ



3.1. Філософські основи компаративізму та особливості їх прояву в сфері права



У цьому підрозділі висвітлюються результати дослідження філософії компаративізму та правового компаративізму як виду світоглядного дискурсу єдності філософії компаративізму та правової реальності.

Як було доведено вище, ідеї постмодернізму, в яких багато «свіжого» і «значимого», не співвідносяться в ряді аспектів з тими цінностями й нормами, які властиві і складають основу інших неєвропейських культур [459]. У цьому плані «все стало на круги свої» — новий світогляд європейської цивілізації залишився тільки її світобаченням, причому ще й лише частини її країн. Активний розвиток країн Азії й Близького Сходу, особливо Китаю, Японії, Південної Кореї, Індії, ряду арабських країн, підвищення в умовах глобалізації їхнього економічного впливу на світ, міграція їхнього населення приводять до того, що вони здійснюють все більший політичний, культурний, релігійний і т. д. вплив на інші країни [194].

На відміну від європейської цивілізації, який властиві революції і докорінні перетворення, ці країни більш традиційні, стійкі, стабільні. Вони не прямо переймають цінності Заходу, а асимілюють, пристосовують до властивих їм своєрідним традиціям і культурам. Філософія, релігія і культурні традиції цих країн відмінні від ідей постмодернізму. Як наслідок, останні необхідно переосмислити не тільки в розрізі пост-постмодернізму, який приходить на зміну постмодернізму, а насамперед в аспекті компаративізму, визнання «других» та «інших» культур, причому не тільки як рівних європейській культурі, а й у ряді випадків як домінуючих над нею.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Проблема несумірності виникла ще у першій половині IV ст. до н.е., у період краху абсолютності основного положення піфагореїзму «усе управляється числом, число – міра і розум космосу», коли з'ясувалося що не все у світі є порівнянним. У ті часи несумірність пов'язувалася з алогічністю, ірраціональними числами, пропорційністю, такою формою доказу, як доказ від протилежного [317, с. 69-78], а надалі пошук шляхів розв’язання проблем сумірності привів до розуміння відносності сумірності, до уточнення і вироблення нових основних понять, підстав математичного та іншого знання [356, с. 57-70].

Інтерпретація тріади «одне — друге — інше» у даному дослідженні має такі особливості: 1) дихотомія «одне — друге» припускає сумірність різних об'єктів за принципом відповідності, можливість кількісного вивчення в межах певних загальних якостей, фіксацію наявності подібних якостей (загального) і т. д., тобто все те, що властиве порівнянню в його традиційному розумінні; 2) дихотомія «одне (друге) — інше» спрямована на виявлення несумірності об'єктів, їх співвіднесення за принципом додатковості (Н. Бор), відбиває можливості не порівняння, а зіставлення (протиставлення), фіксацію різних якостей, онтологічну даність різного як протилежного; 3) тріада «одне — друге — інше» дозволяє відображати, фіксувати, вивчати об'єкти у відносинах сумірності — несумірності, які властиві компаративним дослідженням, на відміну від порівняльних, орієнтованих тільки на сумірність, що вводить у наукове дослідження виявлення і вивчення непорівнянного як унікального і протилежного, необхідного для цілісного сприйняття і відображення світу; 4) неприйняття в компаративному дослідженні відношення «сумірність» або «несумірність» фіксується принципом відносності — їхньої залежності від аспектів, координат, підстав, параметрів вивчення. У силу цих положень, наприклад, цілісність правового простору буде неповною без вивчення злочинності, що стосовно права виступає як «друге», що доповнює правомірне, а «іншим» є соціальні регулятори. У правових нормах правопорушення фіксується через заборону, тобто через його відсутність — як правомірна бездіяльність, однак дія і бездіяльність непорівнянні явища тільки в певних співвідношеннях.

Методологічне значення цих положень таке. У літературі, як правило, як основа компаративного дослідження пропонується «вихід у метапозицію і створення метамови стосовно тих або інших об'єктів, понять, текстів» [65], що відбиває лише частину питання, оскільки метапозиція і метамова припускають щось зовнішнє стосовно об'єктів, понять і текстів, і тому вони і ці метапідстави вже різні, що повинне враховуватися при такому підході. Крім того, зіставлення на основі метамови є виявленням сумірності, загального і розходжень тільки стосовно цієї підстави, причому виявляється не стільки спільність різного як така, скільки спільність і розходження стосовно заздалегідь і штучно створеної метамови (теоретичної схеми). Різне в цьому випадку визначається тільки як не - загальне, тоді як саме різне не досліджується.

Таким чином, метапозиція — це позиція «загального», тоді як використання як підстави одного з різних дає внутрішнє зіставлення, у якому загальне не «інше» стосовно «одного і другого», а таким є саме «одне» і (або) «друге», тобто виявляється в цьому випадку їхня сумірність, а підключення «іншого» — несумірність.

Звідси випливають такі додаткові вимоги компаративного підходу: 1) сама підстава зіставлення повинна бути адекватною не тільки загальному, а й різному; 2) використання як підстави одного з «різних» знімає, але тільки «наполовину» цю проблему; 3) для дослідження «загального» між «різним» підстави самі повинні бути різноманітними, щоб їх «набір» міг дати можливість звести різне до мінімуму або, навпаки, забезпечити максимум «загального» (як у порівняльному правознавстві — чим більше підстав класифікації правових систем тим більше правових сімей, але й у них стає більше загального і менше різного).

Повнота компаративного осмислення припускає, що як підстава зіставлення повинне бути використане як «одне», «друге» і «інше», тобто різне (порівнянне і непорівнянне), так і метапозиція як загальне зовнішнє стосовно них. Метапозиція дозволяє виявити ступінь «входження» в нову сукупність «координат», у систему, ціле і т. д., більше відображає «вертикаль» зіставлення, ніж його «горизонталь».

Важливим аспектом філософії компаративізму є виявлення «динаміки» загального і різного, методологічною основою якого можуть бути діалог [314, с. 95-103; 530-535], полілог, «поліфонія» і їхні протилежності. У цій ситуації загальне висвітлюється як похідне від взаємодії різного, загальне проявляється в діалозі різного, тоді як відсутність загального є проявом відсутності діалогу, тобто адіалогом. Причому діалог приводить до становлення загального і зміни в процесі діалогу різного, тому чим більше діалогу, тим більше загального і менше різного і, навпаки. Проте діалог не тільки сприяє становленню і відповідно виявленню загального в різному, так само в його процесі усвідомлюється і різне щодо загального. Подібним чином адіалог — не тільки наявність різного, а й відсутність загального. Діалогічность загального і різного дає можливість переходу і до їхньої мінливості, їх взаємопереходів і взаємозмін, тобто до осмислення загального і різного в координатах часу і простору.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Важливим напрямом дослідження зв’язку компаративізму і права є його вивчення у контексті поняття «правове життя», у тому числі: його філософських підстав, методології дослідження, понятійного апарата, предмета дослідження, співвідношення з іншими правовими поняттями [107; 135; 258, с. 5-14; 259, с. 5-17; 292, с. 93-100].

Методологічне значення поняття «життя» у компаративізмі значно ширше, ніж поняття «правове життя»: поняття життя відбиває існування суб'єкта, у першу чергу через плюралізм, розмаїтість, множинність життя людей, суспільств, цивілізацій, культур, їхнього буття в часі, у просторі, за колом осіб і форм поведінки; життя як поняття не потребує обґрунтування, перевірки, доказу своєї реальності, воно у різних аспектах, різними способами досліджується, відбивається і розуміється в різних формах світогляду (науці, релігії, міфології, філософії, мистецтві, моралі, практичній і повсякденній свідомості і несвідомому); поняття життя безпосередньо пов'язане з суб'єктом, його «буттям - з», співіснуванням з другими й іншими суб'єктами; термін «життя» адекватно перекладається всіма мовами світу; життя орієнтує на розуміння людини в контексті її буття, життєвого простору, в родині, колективі, групі, класі, етносі, які не існують поза життям людей; у філософії і науці життя відображається через поняття «реальність», «дійсність», «буття», «система», «порядок», «надбудова», «сфера» і т. д., які по суті є специфічними способами, формами його розуміння, властивими філософським системам і науковим підходам; життя різноманітне, різне, остаточно не пізнане, тому, на відміну від його відображення в поняттях, воно містить у собі і непізнане.

З урахуванням вищевикладеного можна зробити висновок, що для компаративізму, компаративних досліджень вихідним пунктом і кінцевою метою є вивчення життя і людини у всьому різноманітті їхніх проявів і форм у різних цивілізаціях, культурах, країнах, світоглядах і т. д. При такому розумінні життя і людини в співвідношенні з компаративізмом і необхідністю реального полілогу культур (цивілізацій) саме вони можуть стати полем пошуку загального в реальному їхньому житті, а не тільки у філософії, релігії і т. д.

Дослідження філософських основ компаративізму та особливостей їх прояву у сфері права можуть бути конкретизованими в контексті взаємозв’язку права і держави, а останньої з іншими соціальними явищами, осмислення яких має давні традиції у правознавстві.

На сьогодні держава як цілісне соціальне явище не є предметом окремої гуманітарної науки, лише її певні властивості вивчаються окремими науковими дисциплінами – юриспруденцією, політологією, соціологією, економічною наукою, психологією, філософією права, кратологією та іншими науками в тих її аспектах, у яких держава входить до їх предмета.

В науковій літературі останнім часом всі частіше обговорюється проблема виокремлення у сфері гуманітарних наук як самостійної наукової дисципліни — державознавства, яке орієнтоване саме на комплексний підхід до дослідження держави і предметом якого є виникнення і тенденції розвитку держави і її взаємовідносин з іншими суспільними явищами.

Як об'єкт вивчення державне управління повинно, звичайно, перебувати в полі зору політологів, економістів, юристів, соціологів, фахівців у галузі менеджменту, але філософське осмислення має тут безсумнівну перевагу.

Проблематика філософії держави не може бути обмежена лише питаннями державного чи соціального управління. Така традиція існує, але вона має частковий характер, є одним із аспектів філософії держави, подібним чином і кратологія та філософія влади, осмислюючи фундаментальні властивості влади, разом з тим не охоплюють усіх сторін держави, яка не може бути редукована як до державного управління, так і до державної влади. За своєю природою держава є більш складним та об’ємним соціальним феноменом, який проявляється в різних сферах суспільного буття – економічній, політичній, соціальній, культурній, правовій і т.д., на різних рівнях його існування (людства, регіону, цивілізації, країни, особи).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Гносеологічний дискурс осмислення плюралізму співвідношень компаративізму і правової сфери зумовлюється множинністю форм пізнання права і права як форми пізнання, а аксіологічний – багатоманітністю правових цінностей і цінностей права, правових оцінок, їх обумовленості розмаїттям правових культур, а так само й антицінностей, тоді як антропологічний «зріз» – плюралізмом суб’єктів права, країн і цивілізацій, множинністю форм суб’єктивації онтології, гносеології та аксіології компаративізму і правової реальності.

Філософія компаративізму – це один із можливих ракурсів його осмислення (поряд з релігійним, міфологічним, повсякденним, практичним та ін.), не звідна до існуючих філософських систем і відбиває як спільне і відмінне між ними, так й між компаративізмом, філософією, правовою сферою суспільного життя. Перспективними напрямами досліджень цієї проблематики є розробка компаративної філософії права, компаративної філософії соціальної регуляції.
2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.